Ліна Костенко. "Я вибрала долю собі сама..."

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко

Шановні студенти!

         Творчість Ліни Василівни Костенко - визначне явище в українській та світовій літературі. Безкомпромісність – це пароль поезії Ліни Костенко. Її поезія – це концентрація мислі, суворість, сучасність. У поетеси немає запопадливого спрощення словника. Перш за все, це приклад шляхетного служіння літературі, це суворий смак. 

Книжки Ліни Василівни Костенко повертають нам віру в слово. І зайве нагадувати, що позиція поета учила і учить бути вірним своєму таланту і покликанню за будь-яких обставин. Бо, як пише вона в одному з віршів, - "Ще не було епохи для поетів…" Усім цим і дорога для нас Ліна Костенко – наша сучасниця.

Ваші завдання:

• ознайомитись з біографією Ліни Костенко (для дистанційників - створити презентацію), переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=duZldZ3D880
• вивчити поезію напам'ять на вибір.
• за бажанням та для дистанційників створити презентцію вірша поетеси з використанням мультимедійних засобів (музика, ілюстрації, текст). Презентації з інтернету не надавати! Найкращі презентації будуть завантажені на блог.

• написати твір-мініатюру "Життєва та творча позиція Ліни Костенко", використати цитати віршів.

Трохи відпочиньмо:

      Пелюстки старовинного романсу 
     Той клавесин і плакав, і плекав 
     чужу печаль. Свічки горіли кволо. 
     Старий співак співав, як пелікан, 
     проціджуючи музику крізь воло. 
     Він був старий і плакав не про нас. 
     Той голос був як з іншої акустики. 
     Але губив під люстрами романс 
     прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. 
     На голови, де, наче солов'ї, 
     своє гніздо щодня звивають будні,                         
     упав романс, як він любив її 
     і говорив слова їй незабутні - 
     Він цей вокал підносив, як бокал. 
     У нього був метелик на маніжці. 
     Якісь красуні, всупереч вікам, 
     До нього йшли по місячній доріжці. 
     А потім зникла музика. Антракт. 
     Усі мужчини говорили прозою, 
     Жінки мовчали. Все було не так. 
     їм не хотілось пива і морозива. 
     Старий співав без гриму і гримас. 
     Були слова палкими й не сучасними, 
     О, заспівайте дівчині романс! 
     Жінки втомились бути не прекрасними. 

                          Світлий сонет

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

        

        Моя любове! 

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!

Більше поезій Ліни Костенко про кохання читайте тут: http://www.vseodetyah.com/article.html?id=810&menu=woman